Місто суцільного гламуру
Так сталося, що в Чернівці я приїхав із міста. І мої нові знайомі, здебільш культурні люди, намагалися показати Чернівці теж як місто і розповідали про нього всілякі міфи — і про маленький Париж (це якщо там ніколи не був), і про Панську вулицю, яку підмітали трояндами (колись), а тепер наклали купу гівна в карету, і про візників, які вдосвіта слухали вальси Шопена (колись) і про всілякі гарності і звитяги які були КОЛИСЬ… А питанячко яке сверлить мій моск — як вдалося так швидко передягнути панночок у засмальцовані ванні халати у яких вони вибігають на вулицю, а гонорових буковинців у «шікарні» адідасовські спортивні штани, що так пасують гостроносим мештам? Це такий місцевий шик і гламур?
25 коментарів
Прожила у Чернівцях з 2000 по 2005й. Я би не сказала, що Чернівці — місто інтелігенції (то швидше Львів). Але не все так погано) У Чернівцях стільки всього намішано… Це місто еклектики…
До речі, пора вже О.Бойченку з«явитися в соцмережах :) На ФБ наприклад.
Нечистоти є всюди. Це правда. І хто ж винен? Абсолютно риторичне запитання. Ніби дивимося в дзеркало й запитуємо в нього, намагаючись пізнати себе. Оті «адідасовскі пацани» й «атпадниє дєвочкі» (вибачте за прямоту й гостроту) виродки сучасності… Хоча, їх багато. Культурних мало. Значить культурщина вироджується??? І хто тоді буде виродками???
Чернівці надто постраждали від радянського агітпрому в створенні робочого класу, в інтелігентність не вірять вже й самі жителі міста. Це не модно!
А коли вже йшла мова про Бойченка, то він тому й не з’являється у соцмережах, бо займається ділом — створенням реального інтелігентного середовища у Чернівцях, а не міфічного. І багато інших також на цьому поприщі працюють — організовують літературні вечори, фотовиставки, кінопокази, запрошують митців, відомих і не дуже.
Тільки там можна поступово перетворити місто на осередок культури і мистецтва, а не просто почепивши на шию «багємний» шарфик і розповівши казку про троянди і Шопена.
По-моєму, почали ми непогано. І дійсно, як каже Ірина Голуб, не варто захоплюватися створенням міфів, які потім розвінчуються. А цей поетичний фестиваль — краще за будь-який міф!
Після подій в Ірпіні кількамісячної давності такими словами краще не жартувати. Раптом хтось вирішить, що, приміром, слухати Тартака або читати Андруховича — некультурно…